Є такі речі в світі, про які ми багато чули і про які в принципі маємо гарне уявлення - CERN, Кім Чен Ин, Стоунхендж, макраме... Багато їх. Про них ми звісно не наукові трактати читали і не претендуємо на докторські степені в цих питаннях, але підтримати розмову - легко. Це називається загальні знання, начитаність, може навіть ерудиція (тут ще правда треба трохи і осмислювати вичитане), як хочете.

Так от, минулого року я зрозуміла, що аналогічна ситуація у нас і з книжками, фільмами, музикою, настільними іграми... 

Приклад: "Читаю зараз "Ідіота" - так важко йде..." - "Ну а що ти хотів, це ж Достоєвський, а не Донцова, та і часи такі описані, ця мова, дворянскі порядки - для нас не дуже характерні." - "Ну так, так..." І що виходить? Перший читає, другий вже прочитав. Причому другий мало того що прочитав, так ще й раніше за першого прочитав, так ще й все зрозумів, запам'ятав і одним словом молодець. Перший мало того що не прочитав (а йому вже 24!!!), так ще йому і туго йде. 

З великою долею імовірності ця ситуація виглядає дещо інакше - перший молодець у будь-якому випадку, бо читає, а другий має поняття про твір, бо в свій час прочитав чи христоматію, чи рецензію, чи чийсь коментар, чи вікіпедію, чи по якомусь History чи Discovery почув, чи фільм бачив, чи просто від батьків чи знайомих... І, як не дивно, ніхто не ставить знання другого під сумнів - виглядає і звучить дуже натурально, впевнено. Та і некультурно це якось - не запитаєш же, хто така Аглая, наприклад, бо в принципі відомо, що характерно після прочитання твору з деяким часом забувати імена персонажів. Таке не питають. А от чи насправді кохала Настасья Філіповна князя Мишкіна? - може перший би і запитав, та і то не для перевірки другого, а просто, бо цікаво.

Є такі книжки, які ми ніколи не читали, але про які добре наслухані. Те саме стосується фільмів. Ну з музикою і іграми трохи не так, але близько. "Ох, Вівальді, мені дуже подобається" - "Так, музика гарна, мені з "Пір року" найбільше "Осінь" до душі" (Моя думка вже мабуть ясна - може він її і не чув ніколи, зате знає, хто такий Вівальді і що писав, і ніяких сумнівів).

І в мене є такі "прогалини". Наприклад Швейк. Зараз читаю. Минулого літа теж трохи підтяглась - "Троє в човні, не рахуючи собаки" ("Троє в одному човні" за вікіпедією),  "451° за Фаренгейтом", "1984", "Три товариші" (щодо цієї навіть соромно). Як бачите, це література, яку впевнено можна віднести до класичної, яку ще в школі/університеті треба було прочитати, і яку особисто я з тих чи інших обставин обійшла. Прошу вибачення у тих, кого я  давно переконала, що ці книжки давно прочитала. Насправді недавно :)

Звісно ж одна справа про книжку знати, і зовсім інша - її прочитати. Взагалі читати - це дуже важливо. Ще трохи і я буду тієї думки, що навіть неважливо, що саме читати, головне просто читати.

І якщо у вас є такі "прогалини", а вони у вас є, бо вони є в усіх (або ж інший аргумент - всього не перечитаєш), я закликаю їх заповнювати. Спочатку треба просто визнати, що ви не такий книжковий герой, яким себе представляєте. І ще, я помітила, що читати книжку, коли тобі шістнадцять, трохи відрізняється від того, що читати її в двадцять три.

Одним словом, читайте, незалежно від того, скільки вам років.